|
Надійшов лист на мою поштову скриньку від Української онлайн-радіостанції про поїздку на СВЯТУ ЗЕМЛЮ та враження людини, яка була там. Вирішив поділитися з усіма хто розуміє українську:
СВЯТА ЗЕМЛЯ: подорож життєвим шляхом Христа
Автор Наталка, від Вт, 2011-03-15 16:53.
Неможливо знайти слів, нереально виразити і пояснити все те, що відбувається з людським серцем на Святій Землі. Саме усвідомлення того, що там народився, виріс, жив, навчав та постраждав за кожного з нас Ісус Христос робить перебування в Ізраїлі унікальним. Охопити те все в одній статті неможливо, але хотілося б виділити найбільш яскраві та основні моменти подорожі. Звісно, переконана, в кожного свої враження від таких поїздок – особливі, неповторні й ні з чим незрівняні.
Чесно зізнаюся, що відвідати святині Ізраїлю мені хотілось вже давно – як тільки дізналася, що Паломницький відділ Білоцерківської Єпархії організовує такі подорожі. На жаль, ніяк не випадало можливості. Хоча, мабуть, на все свій час і Божа Воля...
Відверто кажучи, літати я боялася. Це була перша повітряна подорож, переживала, щоб самопочуття не погіршилось. Та, маю визнати, польоту майже не відчуваєш – лиш при набиранні висоти та посадці. Прибули ми в Тель-Авів серед ночі, але, не дивлячись на це, там нас чекав представник туристичної компанії “Turtess” та автобус, який доставив до готелю в Натанії. Зайшовши в номер, першим ділом відкрила вікно і...завмерла від побаченого. Там надворі шуміло море, на березі росли пальми! Відчуття, ніби ти - герой якогось фільму, ніби це все не з тобою відбувається. Стоїш, милуєшся краєвидом і думаєш: «Вот, это здо-о-о-рово!».
Нас ніхто не попереджав, що вікна виходитимуть на море й пляж, тому це було дуже приємною несподіванкою. Зранку прогулюєшся по набережній і теплий вітер лоскоче твоє лице. Маю зауважити, що Україну ми залишали, коли там було -13 °С, а в Ізраїлі...м-м-м-м....там весна, майже літо! До тепла швидко звикаєш. Потрібно згадати, що обслуговування в готелі було на вищому рівні. Зранку на сніданок на нас чекало безліч страв. Можна було їсти досхочу. Помітила, що сніданок в ізраїльських готелях – легкий: салати, яйця, вівсянка, фрукти на десерт, йогурти. Дуже сподобалися млинці, які можна поливати шоколадом з літрової пляшки. М-м-м-м! Стільки шоколаду – спеціально для тих, хто любить солодке!
Після сніданку ми, взявши речі, вирішили на екскурсію. Першим містом, куди поїхали – був Назарет. Саме там Діві Марії явився Ангел, який звістив народження Месії.
«І, ввійшовши до неї, промовив: Радій, благодатная, Господь із тобою! Ти благословенна між жонами! Вона ж затривожилась словом, та й стала роздумувати, що б то значило це привітання. А Ангол промовив до неї: Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця. А Марія озвалась до Ангола: Як же станеться це, коли мужа не знаю?... Ангол промовив у відповідь їй: Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий!»
Церква Благовіщеня містить у собі саме цю історію. Наш гід розповіла, що раніше християни всі визначні для них місця намагалися зберегти будуючи там храми. Ось чому в Ізраїлі до нашого часу є стільки святинь.
Подорож продовжилася поїздкою до Канни Галілейської. Саме там, за Євангельською історією, Ісус за проханням Матері зробив перше диво – перетворив воду у вино на весіллі. У храмі можна за склом побачити великий глиняний сосуд, мабуть, один із тих, що залишилися з давніх часів. На території Церкви першого дива паломникам пропонують дегустацію ізраїльських вин, Можна також придбати декілька пляшок на згадку чи купити сувеніри. Помітили, що навколо храму є сад, в якому на деревах ростуть мандарини! (Хіба це теж не є дивом?)
Наступним місцем нашої подорожі стала гора Фавор, відома тим, що саме там відбулося Преображення Господнє. Ось, що про це говорить Євангеліє:
«А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, брата його, та й веде їх осібно на гору високу. І Він перед ними переобразився: обличчя Його, як те сонце, засяяло, а одежа Його стала біла, як світло. І ось з'явились до них Мойсей та Ілля, і розмовляли із Ним. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: Господи, добре бути нам тут! Коли хочеш, поставлю отут три шатрі: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі. Як він ще говорив, ось хмара ясна заслонила їх, і ось голос із хмари почувсь, що казав: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!»
Автобусом ми доїхали до самої вершини. Звідти відкривається краєвид на Ізраїль – маленькі будиночки, невелика кількість дерев і напроти – гора «Блаженств», де Христос проголосив відому Нагорну проповідь. Про це ще розповім пізніше, а зараз повернемось до місця Преображення.
Там настільки легко себе відчуваєш! Так добре і спокійно, що хочеться залишитися й нікуди не їхати. Велика кількість людей з групи просто сиділи біля храму і слухали спів пташок. Навколо – сад з лимонами, мандаринами, грейпфрутами. Згадується рай, який часто малюють в дитячій Біблії. Там на картинках людина живе в гармонії з природою. Саме таке поєднання відбувається на горі Фавор: Божої благодаті, людської вдячності й краси навколишнього світу. Там паломникам пропонують хліб та чай, щоб додати їм сил для дороги. Мушу визнати, насправді, на Святій Землі, Божа благодать настільки підтримує людину, що втоми не відчуваєш. Неважливо, що спали ми в першу ніч лише дві години – ходиш, як свіженький: всьому дивуєшся, за все дякуєш, всьому радієш, як дитина…
Були ще у храмі, який побудований на місці, де Ісус розділив 5 хлібів та 2 риби між тисячами людей. Піднялися й на гору "Блаженств", про яку згадувалось раніше. Там у храмі акустика дуже хороша, тому, коли заспівали слова проповіді, вони пронизували душу. Думаю, Бог непомітно торкався кожного, хто був присутній.
«Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені. Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони. Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть. Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах!...»
Грецька церква Дванадцяти Апостолів неподалік приваблювала червоними, незвичними для України, куполами. Саме на тому місці Ісус покликав на проповідь своїх перших учнів, коли вони ловили рибу.
Галілейське море!!! Воно супроводжувало нас повсюду. Можна було бачити його блакить, куди б ми не поїхали. Насправді, то лише озеро, але, таке широке! (як сказали - 12х24 км). Погода стояла ясна, навкруги було майже літо! Хотілось скупатися, але вода там ще холодна.
Ми вирішили поплисти на човні по озеру, згадуючи події, які описані в Євангелії. Христос зі своїми учнями часто знаходився в човні, коли навчав, чи коли хотів усамітнитися від натовпу. На мить відчуваєш себе учасником тих подій… Здається, що не 2000 років тому приходив Спаситель, а ось Він…десь тут…зовсім поруч.
Було приємно, що на човні нам по замовленню поставили гімн України, під який я особисто підняла наш державний прапор. Хлопець арабської зовнішності активно підспівував. На човні, здається, всі стали ріднішими. Співали пісні, колядки... Хтось спостерігав, як мерехтять вогники на суші. Вже стемніло, стало прохолодно. Насувалась ніч. Поруч пропливав човен з росіянами, яких ми зустріли вже на березі. Їх гід сказав, що група попросила свого капітана вимкнути мотор, аби послухати наші колядки. Приємно.
Вирушили в готель на вечерю в Тиверії. Зізнаюсь, всі дуже зголодніли!
Після вечері на нас чекала екскурсія на завод дорогоцінних каменів, де показали фільм, як виготовляють прикраси, а потім пропонували різноманітні вироби з алмазів.
Наступного дня ми збираємося на Йордан. Саме там відбулося Хрещення Господнє і Богоявлення.
«І сталося, як христились усі люди, і як Ісус, охристившись, молився, розкрилося небо, і Дух Святий злинув на Нього в тілесному вигляді, як голуб, і голос із неба почувся, що мовив: Ти Син Мій Улюблений, що Я вподобав Тебе!»
За традицією ми омивалися в Йордані. Спочатку трохи холодно заходити у воду - 10°С, а потім, так добре, так радісно, так мирно і спокійно, і водночас – навпаки, так сильно відчувається духовне піднесення, що повертатися в автобус зовсім не хочеться.
Та, далі на нас чекає Єрусалим. Ми вирушаємо.
Величним і, здається, зовсім незмінним з того часу відкривається для нас місто. Панорама Єрусалиму з Маслинної гори вражає своєю красою, але – і своїм камінням, що є найстарішим свідком людської історії.
Ми відвідали багато визначних місць, та найбільше запам’ятався мені Гетсиманський сад. Оливкові дерева, яким майже 2000 років, мабуть, були свідками молитви Ісуса… Це тут він часто розмовляв із Богом. Саме тут він молився в останню ніч перед ув’язненням:
«І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився й благав: Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене... Та проте, не як Я хочу, а як Ти...»
Особисто мені чомусь здалося, ніби це відбувалося…вчора.
Відчуття часу стирається. І нема нічого важливішого того, що зараз ти стоїш там, де був Спаситель всього світу, який постраждав за кожного з нас, аби ми мали змогу унаслідувати вічне життя…
В’язниця, де Христос провів останню ніч болісно відображається в серці. Там у печері низька стеля, тримаєшся рукою за стіну, а вона – волога. Здається, що каміння плаче вже майже 2000 років через муки Христа.
У той же день ми йшли хресним шляхом Господа. Він ніс Свій Хрест довгою вулицею Єрусалиму. Падав, страждав… На стіні залишився відбиток Його руки…
Храм Воскресіння Христового зібрав три визначних Євангельських місця – гора Голгофа, камінь помазання, гроб Господній.
На світі багато пам’ятників створено людям за якісь досягнення. Одні зникають, з’являються інші. І лише один стоїть непорушно. Його звели люди не з любові й пошани, а з ненависті й зла. Та, незважаючи на це, знаючи про це, Ісус Сам віддав Себе в Жертву. Його Хрест – це пам’ятник людській ненависті і Любові Господа, яка крізь тисячоліття світить на нас неосяжним сяйвом Божого Милосердя.
Плита помазання пахне миром… Як мені сказали, вона сама виділяє цей аромат час від часу… Гроб Господній. Стоїш і навіть не можеш повірити, що ти потрапив сюди… Тут знаходилося Тіло Христа. З цього місця Він воскрес! Тут відбулося грандіозне диво і звідси наша радість…адже, Христос Воскрес! Щороку ми вітаємо один одного цими словами на Пасху. Щороку переживаємо ці події…
Воскресіння Христове відбувається у наших серцях!
А тут ти стоїш в цій печері, де знаходилося Його Тіло…і усвідомлюєш, що Бог близько. Він – поруч. Завжди з кожним із нас. Просто саме тут Його присутність відчувається по-особливому.
Були на Літургії. Неважливо, що проходила вона на 4 мовах… Немає значення, що ти знаєш лиш одну. Серцем відчуваєш все те, що відбувається. І постійно запитуєш себе: «Господи, невже це я стою на Землі, де Ти ходив? Невже це все зі мною? Ти дарував мені шанс побути на службі на місці Свого Воскресіння… Дякую, Господи, дякую, дякую…»
Повертаєшся вночі в готель, а спати зовсім не хочеться. Відчуваєш радість, але, особисто я відчувала ще й легкий сум, адже головне, заради чого ми приїхали – вже відбулося. Я все побачила на власні очі. Якщо хто і мав якісь сумніви, думаю, Бог кожному відповів на питання. Повертаєшся в готель і думаєш, що завтра ще купа екскурсій, але потім треба буде їхати додому. А тут…тут так по-особливому відчувається Божа Благодать. І зовсім не хочеться їхати. Там десь далеко вдома на тебе чекає купа невідкладних справ і зустрічей, але тут, навколо цих місць, навколо Христа – відбувається життя. Він - це та основа і центр всього, який має зберігатися в серці, неважливо, де ти знаходишся.
Перед поверненням додому заїхали на море. Гарно навколо. Можливо, для свого перебування на землі, Бог недаремно вибрав цю місцевість.
Аеропорт. Дорога. Київ.
Ти вже тут, але, як тільки згадуєш своє перебування на Святій Землі – знову там. І недаремно кажуть, що повертаєшся звідти іншим. Мені здається, людина привозить щось таке особливе в собі зі Святої Землі… Щось незмінне і дуже важливе...здатне непомітно впливати на душу і навіть відображатися в погляді. Мабуть, то і є Вогник Божої Любові, Милості і Благодаті.
Наталка Пилипенко, хвиля української музики «Молоде радіо».
|
Вход
Регистрация
Библиотека
Правила
Блоги
FAQ
Поиск
